Витрати на обігрів 1 м² в українському багатоквартирному будинку, побудованому до середини 2000-х, є вдвічі вищими, у порівнянні з країнами Європи. Тож про перехід та імплементацію «зелених» стандартів часто говорили і до війни.

Перш за все, проблема зумовлена високою часткою об’єктів, які зараховують до застарілого житлового фонду і відповідно потребують реконструкції та термомодернізації для збереження енергії. Так, переважна більшість житлових та громадських будівель в Україні — зведена у радянські часи, коли стандарти енергоефективності були досить низькими. Крім того, їхні внутрішні мережі відпрацювали визначений термін експлуатації, через що також втрачається ресурс.

Зокрема, лише в Києві нараховують більше п’яти тисяч старих будинків.

З війною, актуальність питання зросла в рази. Бажання швидко розв’язати проблему нестачі житла може призвести до будівництва непродуманого соціального житла, що в майбутньому сформує депресивні міські райони. Крім того, до 2050 року новобудови та старі будинки в країнах ЄС зобов’язані мати рівень споживання енергії, що наближається до нуля. Аспект енергоефективності варто враховувати при зведенні об’єктів, зважаючи на майбутній вступ України до ЄС — для того, щоб не довелось модернізовувати їх з часом.

Політика енергоефективності: що вже зроблено

Для того, щоб підвищити енергоощадність житлово-комунального сектору упродовж останніх років було прийнято ряд важливих документів. Зокрема, закон щодо зменшення споживання енергії у будівлях (у 2017 році) та закон стосовно загальної енергетичної ефективності (у 2021 році), важливі профільні стандарти та будівельні норми. А також — запроваджено програми з модернізації житлових і громадських будівель. Останні ініціативи були здебільшого точковими та не набули масового характеру.

До того ж для більшості населення енергоощадність не є пріоритетом. Натомість у ряді країн Європи наявність сертифіката енергетичної ефективності є одним із важливих критеріїв під час вибору нерухомості.

У 2022 році мала б розпочатись велика програма з термомодернізації. Передбачалось, що вона діятиме до 10 років та дасть змогу модернізувати багатоквартирні будинки, яких нараховували до 200 тис. по всій країні. За прогнозами, енергоспоживання мало б зменшитись від 30% до 40%. До програми був ряд питань стосовно організації процесу, аудиту наявного фонду та можливості досягти поставлених результатів, та загалом через війну вона так і не запрацювала.

Енергоефективність як підхід до відбудови

На сьогодні серед стратегічних пріоритетів України залишається масштабна програма енергоефективності наявних об’єктів та реалізація нового житла з покращеними характеристиками енергоощадності та комфортності, що також є важливим для енергетичної незалежності країни.

У 2022 році було прийнято закон, в якому визначаються умови для запровадження комплексної термомодернізації будівель. У межах документа запропоновано стратегію, згідно з якою частка житлових і громадських будівель, що відповідає мінімальним вимогам до енергоефективності, повинна бути на рівні 60% до 2050 року.

Для розуміння складності досягнення такого результату: за підрахунками Мінрегіону, на початок 2021 року, приблизно з шести тисяч будівель, які були відзначені енергетичними сертифікатами, 1,4% — зарахували до класу «А», близько 44% отримали — «G». До слова, в Україні виділяють сім класів енергоефективності (від найвищого «A» до найнижчого — «G). Для нових та реконструйованих будинків — він має бути, як мінімум, «С».

У час війни, коли велика кількість будинків зазнала різного ступеня руйнувань, поступово реалізуються державні програми, зокрема на деокупованих територіях, що передбачають надання коштів власникам пошкодженої житлової площі за умови її енергомодернізації. Також фінансово реалізувати проєкти нового будівництва житла з високими показниками ощадності допомагають міжнародні організації в межах «зелених» програм.

Зокрема, комплекс енергоефективних дій може знизити споживання енергії у новій будівлі на 20% і більше.

Для того, щоб відсоток «зелених» будівель в Україні збільшився, має бути належне планування процесу. Основними бар’єрами для його системного налагодження є відсутність аудиту експлуатаційних характеристик будівель, відкрите питання фінансування, брак спеціалістів, потреба в обладнанні та матеріалах. Також один із важливих кроків — затвердження проєктів щодо термомодернізації, розробка та приведення у відповідність профільних стандартів до сучасних вимог, зокрема, норм, що регулювали б використання елементів «зеленого» будівництва тощо.

Попри всі витрати та складнощі, широке впровадження енергоефективних технологій має свої переваги — оптимізує ресурси, зменшує витрати на енергопостачання, мінімізує викиди парникових газів при експлуатації будівель та сприяє загальній енергетичній незалежності країни — про що свідчить європейський досвід.